[Ladya]

Ganj,
а какже Любовь, Тепло, СОчуствие, СОпереживания, СОучастие, СОзвучие и вааще все СО...?=)
на чем или на ком остановиться твой взгляд,
кто будет рядом с тобой в твой последний час, все та же . с к-й ты пройдешь через все СО=))
- тоже пофик?-)

[Antena]

В ушах звучать умиротворенные звуки Siva Puja. Гималайские мантры… и совершенно невольно в твою душу парализует, от чего не знаешь. Тебе тяжело дышать, в наружу рвется какое-то неведанное тебе чувство, оно на столько сильное что ты даже не можешь выдавить из груди и звука, Это чувство оно приятное, с глаз катятся слезы не от боли, а скорей от счастья…счастья неизвестно от чего…просто счастье!

В голове всплывают какие-то воспоминания связанные с этой музыкой, с этими молитвами….

ПЕРЕД ГЛАЗАМИ МЕЛЬКАЮТ МУЛЬТИКИ, храм, люди, сари, ты, потом другие люди…они танцуют, моляться, улыбаются - ты счастлива. Теперь ты у него дома, в кругу друзей, играют все те же мантры, вокруг улыбки, ты так же счастлива, ….рядом близкий человек все те же мантры все то же счастье. И главное что тебе ничего не нужно, ты не думаешь о будущем, ты не знаешь что с тобой будет завтра, …а через 5 часов поезд, дом…..чужие люди…..дни пробегают словно минуты. И снова 5 часов и ты в кругу друзей, рядом близкий человек, улыбки транс в перемешку с мантрами и все тоже счастье. Зачем нужно завтра? Почему нужно куда- то идти?.....Я хочу на вечно остаться здесь и сейчас! Жить одним днем, вот этим одним мгновением…….мое желание, моя мечта…

Отдаться этому рвущемуся чувству сполна, выпустить его……..лети , несись ко всем….

Да будет так! Омммм…….

[fingerpicker]

1985 рік ознаменувався двома подіями світового значення - виходом мультиплатинового альбому Brothers In Arms гурту Dire Straits та народженням мене. Можливо в очах світу більше значення мав виход вищеназванного альбому, але особисто мене більш цікавило власне народження... принаймі в той час.
Ні, я не народився з гітарою в руках. Хоча музикою цікавився з дитинства. Моїми улюблюенними піснями раннього дитинства були "Йелоу Самбарин" та "Адіскоу чісей ай лов ю". Взагалі я був дуже розсіянною та неуважною дитиною (втім, я такий і зараз). Я взагалі дуже погано врубався в те, що відбувається навколо мене. Мати водила мене до дитячого садочку. Якщо б вона мене перестала водити туди, я б навіть не помітив зміни. Усе що я пам'ятаю - це тихий час. Я лежав і рахував до нескінченності. А потім вставав раніше усіх та йшов в гральну кімнату гратися з дитячою таблицею множення. Звичайно, я нічого не розумів, але вона мені дуже подобалась. Вдома одним з моїх улюбленіших занятть було сидіти та дивитись на електронний годинник. Я годинами сидів і чекав, коли одна цифра зміниться на іншу і так далі. Взагалі, я з дитинства маю слабість до цифр та розрахунків. Можливо з мене вийшов би непоганий математик.
Потім я пішов до школи. Я був самим молодшим, і це мене дуже пригнічувало, тому я замкнувся в собі остаточно. Знов таки, якщо б мене мати не будила та не відправляла до школи, у мене й думки не було б туди йти. Самою яскравою подією дитинства була покупка запорожця та перелом руки. Тому не треба мені казати, що дитинство це прикольно. Нічого цікавого в моєму дитинстві не було крім того, що ми з моїм кращим другом заснували таємну шпигуньску організацію СВС та лазили по недобудованним будинкам і "знімали кіно".

(якщо треба, далі буде)

[Bes]

Мне очень понравилась "первая страница" Ганжа.
Даже не хочца комментировать.

ганж, ты моя родственная душа. Только при встречах этого почувствовать не удается

Может потому что и я в реале совсем другой?
Да-а, если бы мои знакомые почитали меня в форуме - они наверное бы офигели

[Antena]

Сообщение от fingerpicker

Ні, я не народився з гітарою в руках. Хоча музикою цікавився з дитинства. Моїми улюблюенними піснями раннього дитинства були "Йелоу Самбарин" та "Адіскоу чісей ай лов ю".
(якщо треба, далі буде)

))) заьавно и очень интерстно))), лично мое детсво немного похоже на твое))) только на гитаре так и не научилась ииграть))), а так...в детсве уши всегда слышали песни Битлов, первая моя любовь это Морисон на плакате у папы в комнате)))...и так же одна детская подруга с которой мы играли в войнушки)) были рыцарями и дрались на деревяных мечах которые сами жн и выстругали)).....ой слово такое......Неее как я поняла fingerpicker, твое имя Влад?...Так вот Влад, думаю, что у тебя было прекрасное детсво)))), зацикленность это еще не порок))))....быть может без всего этого не получился бы ты такой какой ты есть сейчас..
П.С. а на гитаре до сих пор мечтаю научиться играть....но все никак времеи не хватет...,так что тихо и по белому тебе завидую)

[fingerpicker]

Якщо б мене повернули на 14 років назад... як би я вчився, ох, як би я вчився... Але реаліїї такі, що я був в школі дуже ледачім, і що найстрашніше, вважав себе не дуже розумною людиною.. таким собі середнячком, якому досить і четвірки з мінусом. Відповідні знання і получив. Хоча були прориви. Дифференціали та похідні я вивчив за рік до того як їх треба було вчити. Хоча ситуації з навчанням це не поправило і школу я закінчив ледве витягнувши на ударника. Щодо музикального розвитку, то, ви не повірите, але колись моєю улюбленою групою була Aqua. Мій друг був повернутий на Prodigy, що було постійною темою для сперечань. Потім він мене заразив Продіджами і ми вже сперечались щодо того, що крутіше - Experience, Music For The Jilted Generation чи Fat Of The Land.
Ще був такий прикол - мені чомусь прикортіло купити якусь футболку пострашніше (в дитячому розумінні) - то ж я потяг мати на базар, роздивлявся різноманітні зображення з черепушками та іншим барахлом і тут перед моїми очами постала футболка Iron Maiden (ну самі розумієте - там монстрів було достатньо). Я не те що не чув що це за група, я навіть не знав що це взагалі є така група. Бо мені було тоді років 12-13. І от я іду в такому прикиді по вулиці і раптом мене зупиняють якісь хлопці постарше "А що це в тебе? А ти що металіст?". Соромно сказати, але я навіть не знав хто такі металісти, але дивлячись на рожу того хлопця подумав що це щось явно недобре. "Ні" кажу. "А чого в тебе футболка як у металіста?". Це був історичний день бо до мене вперше (і далеееееко не востаннє) придовбались гопніки за прикід.
А одного разу на вулиці мене два моїх друга просвятили в те, хто такі "неформали". Вони самі дуже слабо уявляли собі що це таке, але судячи по їх словах, неформалів навколо дуже багато, тож треба вигадати щось своє. Отак ми стали "формалами")))). Щоб стати формалом треба було обов'язково проколоти уха, чого ніхто з нас, звичайно, не зробив. Хоча носили "обманки" пару днів. піздніше, образившись в черговий раз на друзів (я взагалі частенько ображався майже ні за що) я гордо покинув їхню формальну общину і, не вигадавши нічого кращого, став величатися "ненеформалом". Гопники - такі ж малі та такі ж дурні як і ми частенько до нас чіплялися, але нічого такого неформального в нас не було, тому вони звичайно пугали нас тим, що якщо ми станемо носити сережки, вони нам їх відірвуть разом з вухами.

[Bes]

А я в возрасте 14-17 лет был гопникоп.

Мне сейчас немного стыдно за той период моей жизни.
Но я себя перед собой же оправдываю: ну с кем не бывает...

[kashen'ka]

мну народилась в 1887 в Латвії у містечку Лібава. взагалі-то це далеченько від Припьяті, але здається радіація доплентала і туди, занадто вже хворобливою дитиною була мну. це дуже погано вплинуло на карьєру моєї мами. вона 10 років сиділа без роботи, доглядаючи мене і мого брата, шо майже на 5 років старший за мну. через півтора роки після мого народження наша родина переїхала у Ростов, а ще через стільки же ми потрапили до Херсона)) тут і зупинились. моя доля була всюди бути наймолодшою і найменшою, ще з дитсадочку. але мну ніколи через це не мала проблем, хіба що десь у 6-7 класах, коли діти дуже жорстокі. хоча мені завжди набридало, що зі мною сюсюкаються. тому у 5 років я наполегливо вмовила батьків влаштувати мене у школу. мене не хотіли брати, через замалий вік, але мої вміння читати, писати, рахувати та розповідати великі вірші Павла Тичини(ненавиджу його) стали беззаперечним аргументом у інтелектуальних баталіях щодо того, чи можна мну довірити почесне місце першоклашки)). мну стала навчатись у школі, але дорослішою від цього не стала, а сюсюкатись зі мною стали навіть більше). угу. особливо після того, як я впала зі сходинок і забила коліно)))))хєхє, весело було))), порвала улюблені свої колготки, рожевенькі такі(((.
була ще одна проблема, мну писала лівою рукою, і тому у моєму зошиті завжди було брудно, як взагалі-то і на манжетах одягу))))). але це пів біди, інколи мну плутала у котрий бік писати, і писала не з лівоНАправо, а навпаки))). шкільний психолог наполегливо наказала батькам не перевчати мну писати правою рукою, але після першої моєї "трійки" за брудний зошит(і першої ж моєї слізно-волаючої істерики через неуспішність) мамця мну перевчила. тепер пишу обома, малюю обома, граю обома, жестикулюлю обома...)))))))

писи: а пророцтва психолога справдились)) егеж))) тепер мну сімейний, такий собі, домашній монстр))))

[WhiteDragon]

Ну вот.... об биографии... решился написать... страница намбер ван...
Все просто было... в первом классе нас четыре аж отличника... в четвертом я один остался.. и до последнего звонка... и как всегда отличников стращали... списать просили.. или забирали... пока не понял я - пинать -то мну нельзя... я сам могу... подписки не было... я мучал себя сам... висел на турнике... пинал мешок, в его лице врага я видел... мну уважали... но беда одна... романтиком я был всегда...
Закончились мученья школы... и началась страница намбер чу.
тут было все попроще... сплошные тренировки и ученье... (оно же типа свет)...беда осталась таже... я был романтиком увы...
Закончилась вторая...
я в жизнь вступил.. во взрослую... ну типа в коммунизм...
семья, детишки, быт, проблеммы... Где же романтизм... один лишь фиг остался...
Вот третья много дольше... страница биографьи... но есть и в ней просветы... возвраты к романтизму...
без ну как то слишком... ну сложно мну наверно...

[WhiteDragon]

Ну а если вот сурйозно... то прочитал недавно ... статью о биографии фотографа одной... вся суть лишь в том, что оная любила слишком жизнь... прошла все трубы медные, огонь и остальное все.. да вот только вот в конце пути осталась одна... никому не нужная... так что любить жизнь занадто сильно тоже ничего хорошего...

а если еще более сурйозно... то в общем то боялся в детстве снов... потеря личности, ее растворение в темном сне грозила смертью... Со временем прошло... но смерти боятся я не перестал... но тут все прозаично... просто хотелось бы оставить после себя что-то... а не остаться в истории просто биографией, которая никому не нужна и никто о ней не вспомнит... глпые честолюбивые замыслы? не обманывайтесь... внутри у каждого они есть... и я такой как все... нет... вру... Я это Я. Я Дракон... а кто ТЫ?