Вам подобається те, що ви робите?<o:p></o:p>
А тобі?<o:p></o:p>
Мабуть так.<o:p></o:p>
А ти любиш те, що тобі подобається?<o:p></o:p>
Мої пальці, щойно вилізли звідти, звідки вони могли здобути цей смішний запах оселедця. (Риба чомусь в тобі майже не перетравлюється).<o:p></o:p>
„Без зайвих питань” – найсприятливіший для мене твій вираз очей, дозвіл, винагорода, втішний приз.<o:p></o:p>
Приз глядацьких симпатій. <o:p></o:p>
Знаєш, нам треба інсценувати сварку, або робити, навпаки, вигляд, що всім здалося.<o:p></o:p>
Ми ж бо робили вигляд, що всім байдуже.<o:p></o:p>
Ти лишаєшся вся така „Без питань”, слово „зайвих” – зайве, і ніколи не дивишся мені в яке-небудь одне око, щоб не образилося інше (непомічене).<o:p></o:p>
Дивитися між очей мені, можеш лише ти, інакше б я не могла розглядати тебе.<o:p></o:p>
І як кандидата теж.<o:p></o:p>
Сьогодні я буду „сонечком”, але втричі рідше ніж улітку: всім „здалося”, всім „байдуже”, і кожен дивиться мені тільки в якесь одне око.<o:p></o:p>
<!--[if !supportLists]-->–<!--[endif]-->Сонечко! <o:p></o:p>
<!--[if !supportLists]-->–<!--[endif]-->Сонце-це-ти?<o:p></o:p>
<!--[if !supportLists]-->–<!--[endif]-->Сонечко, ти –...<o:p></o:p>
Я сідаю за комп (нещодавно мене зґвалтували, навчивши ним користуватися) і починаю дитячу казочку: <o:p></o:p>
„Сонечко сідає за обрій, <o:p></o:p>
а пташечка летить увирій.<o:p></o:p>
Скільки років п’яному їжачку?”<o:p></o:p>
<o:p> </o:p>