15 років. Циганські голки проколюють мої очі та ніс – до горла підступає плач. Я затамовую подих, щоб затримати сльози, але вже надто пізно. Якщо широко розплющити обидва ока, то солоні краплинки будуть накопичуватися між повіками. Деякий час вони будуть міцно там триматися, і очі здаватимуться скляними. Але повіки вже занадто переповнені, і сльози зриваються солоними селями на обличчя, нестримані дамбами підведених вій, вони скочуються до підборіддя, залишаючи за собою вологий брудний слід. Боже, я так часто плачу, але мені не хочеться позбуватися цього дару.<o:p></o:p>
Сьогодні я плачу не без причини, не просто так. Сьогодні мене побили татко з мамою. Чим? Руками та взуттям на підборах. Трішки боляче, але приємно. (Мене вже давно ніхто не лупцював). По-перше, я повернулася занадто пізно (о 9-ій вечора), а по-друге, я зламала підбори на своїх черевичках, якими мене і гамселили по голові.<o:p></o:p>
Ще мені прокричали, що я ****, шалава і дебілка. Я героїчно трималася, опиняючись у різних кутках кімнати, а коли мене лишили наодинці із собою, я відвернулася і заплакала. Мене не переповняє ненависть, просто я захотіла їхньої смерті: автокатастрофа або авіа-... Дівчино, візьми ніж і випусти їм кишки, вони ніколи не дадуть тобі спокою. Ти будеш вічно кріпачкою, доки смерть не розлучить вас. Ніж, кишки, ага, легко вам казати, а хто їм буде в очі дивитись, перерізуючи горлянку? Я? Ні, по-перше, вони невмирущі, як Термінатор, а по-друге, якщо помруть – відразу воскреснуть, щоб унеможливити моє існування. Ох же і весело буде! <o:p></o:p>
Я пішла на кухню повечеряти, по дорозі мене наздоганяє материн крик. Вона волає, що я не фіга не роблю, що я – ніщо і невдаха, найбільше розчарування у її житті, і що у мене величезна дупа, яка у двері не пролізе. Щоб показати їй, що я все роблю, повечерявши, я показово мию посуд, за собою і за ними. Я відразу впізнаю чашку, з якої татко сьорбав свій чайок: чашка брудна, як всередині, так і зовні. Я обурена, в мене зараз почнеться кататонія. Нехай би в мене замість волосся, на голові вирували отруйні чорні змії – от така я зла зараз.<o:p></o:p>
<o:p> </o:p>
18 років. Останнім часом я стала дуже схожа на повію. Ззовні. Справа в тім, що я не так давно підстриглася і стала набагато гарнішою, в мене з’явилися шанувальники: ****<sup>1</sup> захотів зі мною стосунків, а одружений Стас Волязловський, як побачив мене отаку – кожні 20 хвилин казав, яка я красуня, і останніми його словами в той день були: „Тепер ти станеш моєю новою еротичною фантазією, новою темою моїх нічних полюцій.” – ось так. Доречі, це перша цитата у моїх записах, що свідчить про правдивість моїх слів. Так от (я трошки відхилилася від теми), за моїми уявленнями, раніше повії, щоб носити перуки, підстригали волосся. Схожість підтвердилася після того, як, перебуваючи вдома у моєї подружки Маші, я приміряла одну перуку. Шкода, що вона була не зеленого або рудого кольору. А взагалі, я не про це хотіла сьогодні написати. Ніяк не можу відмовитись від підозри, що пишу це не для себе, а для когось. Навіщо я так висловлююсь, навіщо коми ставлю, тире? (Ні, те, що я там поставила – знак питання). Боже, я заплуталася. Виручай. <o:p></o:p>
<o:p> </o:p>
Ті ж 18. <o:p></o:p>
Ну і як це було? <o:p></o:p>
Це було чудово, неймовірно! Моя душа кричить і виграє усіма кольорами веселки. Я бачила зорі і салюти зі знаків оклику!!!! <o:p></o:p>
В принципі, – так і є… Але, коли це відбувається вперше, то все якось стрімко проскакує повз тебе, як у рекламі кока-коли. „свято наближається, свято наближається”, і раптом „прррррррррррр” – свято віддаляється… свято віддаляється… Наче без твоєї участі. А якщо відповідь є обов’язковою, то я офіційно повідомляю: „Перший секс, як перший сніг, розумієте?”, або, ще краще згадайте, як по Діскавері показували яку-небудь змію, що оце саме зараз ковтає щось здоровезне, демонструючи приголомшливі можливості своєї пащі, м’язів, шкіри, так і я – сама еластичність (по швах не тріскаюсь, луска не сиплеться). <o:p></o:p>
Негатив: <o:p></o:p>
- Іван Плющ поставив колись комусь досить доречне, хоча і риторичне питання – „куди його пхать, як воно нікуди не лізе?” – Я приєднуюсь до думки цього гречного чоловіка.<o:p></o:p>
- От мені цікаво, куди дивитися під час акту кохання? – в стелю? в очі? у вікно? може їх закрити?.., але так взагалі не цікаво<o:p></o:p>
Позитив:<o:p></o:p>
****<sup>2</sup> мене підбадьорював, носив мене щокімнати, надаючи мені самій право обирати лігво для злягання, і роздягав мене так, як сирота розгортає перший свій різдвяний подарунок у новій сім’ї.<o:p></o:p>
<o:p> </o:p>