Місяць на небі зорі пасе,
Диявол в обійми кличе тебе,
Хоча ніч вже на дворі, нікого нема
Ти вийшла чомусь погуляти сама.

Стояла ти боса, лице ти вмивала,
Голосом дзвонким пісень ти співала.
Раптом далеко побачила ти тінь,
Пійшла ти до неї крізь гіркий полин.

На синьому пагорбі хата стоїть,
В хаті труна в ній небіжчик лежить
Був той небіжчик колись хлопець вродливий,
А зараз лежить весь пожухлий і сивий.

Чомусь ти торкнулась долонею носа,
Відкрив він очі, подививсь, якось скоса,
Сказав: "Все життя чекав я лиш тебе!"
Лягла ти в труну, хоча знала - не треба.

Зранку сказала: "Будемо разом!"
Він посміхнувся, чулось відразу:
"Кохав би до гроба, не будь мертвяком,
Пробач дитинко, отакий от облом!"

На озера дні бачу я очі,
Очі красиві, очі дівочі.
Втопилася, люба, мавкою стала,
За те, що небіжчика ти покохала!