|
27.05.2006, 10:38
Я щас выложу тоже очень важную информацию !!!! Практически туже что выложил Хелспоинт !!!
Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 21 червня 2005 р.
(в и т я г)
У березні 2004 р. товариство з обмеженою відповідальністю «Спектр Плюс» (далі — ТОВ) звернулося у Господарський суд м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції (далі — ДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 14 жовтня 2003 р., згідно з яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість (далі — ПДВ) у сумі 29 тис. 917 грн, у тому числі основний платіж — 19 тис. 945 грн, штрафні санкції — 9 тис. 972 грн.
У скарзі позивач зазначав, що у 2001—2002 рр. він отримав товар від приватного підприємства «Форте» (далі — ПП) згідно з видатковими накладними на суму 119 тис. 668 грн, у тому числі ПДВ 19 тис. 944 грн На підставі виданих ПП податкових накладних ТОВ сформувало податковий кредит відповідно до положень підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР Закону «Про податок на додану вартість» (далі — Закон № 168/97-ВР). ТОВ вказувало, що підставою для висновку ДПІ щодо неправомірності включення до податкового кредиту суми ПДВ із зазначених операцій поставки товарів є рішення від 11 липня 2003 р. Ірпінського міського суду Київської області, згідно з яким визнано недійсними статут ПП та свідоцтво про його реєстрацію як платника ПДВ. Проте ТОВ вважало цей висновок ДПІ помилковим, оскільки на момент видачі податкових накладних ПП було зареєстровано як платник ПДВ; податкові накладні не визнані недійсними в установленому порядку.
ДПІ позов не визнала, обґрунтувавши правомірність нарахування податкового зобов’язання положеннями підпунктів 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2, підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, п. 6.2 Порядку заповнення податкової накладної (затверджений наказом ДПА України від 30 травня 1997 р. № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за 233/2037; далі — Порядок).
Господарський суд м. Києва рішенням від 14 червня 2004 р. позов ТОВ задовольнив. Вмотивувавши це рішення посиланням на підпункти 7.2.1, 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 п. 7.2, підпункти 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п. 7.5 ст. 7, п. 9.6 ст. 9 Закону № 168/97-ВР, ст. 1, 9 Закону від 16 липня 1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підпункт 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону від 21 грудня 2000 р. № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», суд зазначив, що норми цих законів не порушено, а висновок ДПІ щодо заниження ТОВ податкового зобов’язання з ПДВ на суму 19 тис. 944 грн є помилковим. При цьому суд виходив з того, що фактичне здійснення господарських операцій між ТОВ і ПП та розрахунки за поставлені товари відповідачем не оспорюється.
Постановою від 23 вересня 2004 р. Київський апеляційний господарський суд та Вищий господарський суд України постановою від 13 квітня 2005 р. зазначене рішення залишили без зміни.
2 червня 2005 р. колегія суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою ДПІ порушила провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 13 квітня 2005 р. У касаційній скарзі йдеться про скасування оскарженої постанови та прийняття нового рішення про відмову в позові з мотивів порушення положень ст. 124 Конституції України, виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах, неправильного застосування норм матеріального права. На обґрунтування цих мотивів зроблено посилання на постанову Вищого господарського суду України від 24 березня 2005 р.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача та позивача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вирішила, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до положень Закону № 168/97-ВР (у редакції, чинній до внесення змін Законом від 25 березня 2005 р. № 2505-ІV) податковий кредит — це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (п. 1.7 ст. 1). Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (підпункт 7.4.1 п. 7.4 ст. 7). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку з операцій поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, не підтверджених податковими накладними (абзац 1 підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7).
Вимоги до змісту податкової накладної, що надається покупцю платником податкуuпродавцем, визначено підпунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР. Порядком передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія) у момент виникнення податкових зобов’язань продавця (п. 6); усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), та скріплюються печаткою такого платника податкуuпродавця (п. 1 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що ПДВ у сумі 19 тис. 944 грн включено ТОВ до податкового кредиту з дотриманням вимог Закону № 168/97-ВР. Цей висновок обґрунтовувався, зокрема, тим, що право ТОВ на податковий кредит підтверджено виписаними ПП податковими накладними, які відповідають встановленим вимогам.
Проте з таким висновком погодитися не можна.
Ірпінський міський суд Київської області рішенням від 11 липня 2003 р. визнав недійсними статут ПП з моменту реєстрації та свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ з моменту внесення цього підприємства в Реєстр платників ПДВ. Як установив цей суд, ПП зареєстровано за паспортними даними Ф., який не вносив до статутного фонду підприємства майно чи кошти, не мав наміру та не здійснював вказану в статуті діяльність, не підписував первинні документи, а також нікого не уповноважував вести від свого імені будь-яку фінансово-господарську діяльність, складати та підписувати первинні документи. За висновком суду, що міститься у мотивувальній частині зазначеного рішення, паспортні дані та прізвище Ф. як директора ПП «Форте» використовували невстановлені особи всупереч його волі.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 35 ГПК рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов’язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
Установлені рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11 липня 2003 р. факти свідчать, що у господарських операціях з ТОВ на стороні продавця від імені ПП діяла особа, яка не мала законних повноважень на здійснення таких операцій та підписання документів податкової звітності. Не давши юридичної оцінки цим фактам, господарські суди дійшли помилкового висновку про те, що надані позивачем на обґрунтування позовних вимог податкові накладні відповідають встановленим законом вимогам та можуть бути підтвердженням права на податковий кредит.
За таких обставин судові рішення у справі не можна визнати законними й обґрунтованими. Тому, керуючись статтями 11113, 11117—11121 ГПК, Верховний Суд України постановив касаційну скаргу ДПІ задовольнити: постанову Вищого господарського суду України від 13 квітня 2005 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2004 р. та рішення Господарського суду м. Києва від 14 червня 2004 р. скасувати, справу передати на розгляд суду першої інстанції.
|